Человек шел по степи.Поднялся ветер. Он собрал разрозненные тучки в единое целое, засверкали молнии, загремел гром.
Человеку стало страшно. Он вспомнил: ему когда-то говорили, что, когда страшно, попроси Бога, Он поможет. Человек остановился, встал на колени и стал просить о помощи.
Через какое-то время среди этого рева человек услышал слова:
– Человек , Я помогу тебе! Я дам тебе зонт, но он не простой. Каждая полоса его будет такой, как твоя любовь к детям, жене, к людям.
Голос стих. Человек открыл глаза - рядом лежал огромный зонт. Человек открыл его: под ним можно было спрятаться даже троим. Его полосы были разных цветов, словно радуга. Две полосы были целы, а на других были маленькие и большие дыры, через которые было видно чёрное сверкающее небо.
Первые капли дождя забарабанили по зонту, по голове, по одежде человека. Начался ливень…
Комментарий автора: Сказки бывают не только для детей и для взрослых тоже.
Владимир Деменин,
Краснодар Россия.
Бог нашёл меня когда мне было сорок.... Сейчас пенсионер женат трое детей. Попробовал писать года три назад ... буду рад советам ... e-mail автора:demenin.vladimir@yandex.ru
Прочитано 2583 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : ЛЕНА - Светлана Капинос Этот "полухристанский" рассказ (последнее моё творение) с волнением предлагаю Вашему вниманию. Очень буду рада всем отзывам!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
